Село зазнає сьогодні змін, пов’язаних з повільним упровадженням аграрних законопроектів, еміграцією громадян, здебільшого молоді, у пошуках роботи, складною демографічною ситуацією тощо. Відбувається процес трансформації мислення на селі, перехід від колективної до приватної власності на землю та майно.Сільська школа – це особлива освітня установа із властивою їй специфікою. Вона виступає як сукупність різних типів і видів загальноосвітніх закладів, різноманітних за наповнюваністю, територіальним розташуванням, соціальним оточенням, національним складом, що працює на задоволення потреб дітей в освіті й виконує специфічне завдання підготовки школярів до життя, а також соціокультурні та соціально-педагогічні функції. Ці функції сільських осбітніх закладів особливо посилилась нині – в умовах недосконалої системи місцевого самоврядування, розбалансованого господарства, бездіяльності народних домів і бібліотек. Через об’єктивні обставини школа в багатьох населених пунктах залишилась єдиним соціально стабілізуючим і культурно-просвітницьким осередком життя. Багатогранність життя сільської школи забезпечується спільними зусиллями педагогічного колективу, місцевих господарств і батьківської громадськості. В освіті суттєво змінилися зміст і структура, форми, методи та засоби навчання, виховання та управління. Сьогодні активізуються пошуки нових формі механізмів управління сільською школою. Об’єктивно виявляється значне протиріччя між необхідністю ефективного управління сільською школою й очевидною нездатністю традиційного управління адекватними способами перебороти труднощі, перевести її в режим розвитку. Якість професійного становлення та розвитку особистості керівника шкіл багато в чому визначає характер і долю модернізації шкільної освіти, сприяючи приведенню її в відповідність до сучасних життєвих потреб країни. Реформування системи освіти, зокрема, професійної, яке здійснюється в останньому десятилітті XX століття та початку XXI, викликає почуття незадоволеності й дискомфорту в аспекті модернізації змісту професійної підготовки та перепідготовки керівників шкіл і приведення навчальних програм відповідно до нових знань, сучасних наукових досліджень, теорій і методів управління шкільним закладом, вітчизняного та зарубіжного досвіду у сфері управління освітою. Міжнародна комісія з освіти у XXI столітті дійшла висновку, що майбутній прогрес людства залежить не стільки від економічного росту, скільки від рівня розвитку особистості. ЮНЕСКО пропонує перейти від класичного поняття «людські ресурси» до концепції «компетентності людини», яка передбачає всебічне врахування її інтересів: - оволодіння професійною компетентністю; - знаннями; - уміннями; - навичками необхідними для охорони та поліпшення здоров’я, розвитку культури, захисту навколишнього середовища, конкурентоспроможності на ринку праці. Необхідно поставити питання про зміну якості освіти, про новий зміст, яким треба поповнити поняття «якість освіти», та про способи його досягнення. Одним із напрямів реформування освіти, згідно з державними й регіональними нормативно-директивними документами – створення умов для задоволення освітніх і професійних потреб, підвищення професійного рівня, різнобічного творчого розвитку та самореалізації особистості. Організація роботи школіЕфективність використання сучасних ідей, що пов’язані з оновленням змісту навчально-виховної роботи, підвищення якості освіти залежить від професіоналізму тих, хто навчає і виховує. Особливу роль при цьому виконує керівник, який сьогодні вирішує принципово нові проблеми, тісно пов’язані з фінансово-господарською діяльністю, забезпеченням управління навчально-виховним процесом, створенням умов для розвитку вчителів, представників адміністрації, регуляцією та координацією дій тощо. Так, М. Окса пише: «Ситуація невизначеності, мінливості, агресивності зовнішнього соціально-економічного середовища; зростаюча конкуренція на ринку освітніх послуг; низька мотивація педагогів до роботи, зумовлена, насамперед, відсутністю адекватної заробітної платні та системи стимулів щодо розвитку творчо-пошукової діяльності; зростаюча прагматичність батьківської громади стосовно вчителя та нівелювання його значення – усе це та багато інших факторів вимагають від сучасного директора школи докладання величезних зусиль, професіоналізму в управлінській діяльності». Взагалі, комунікативна культура менеджера освітньої організації вимагає чіткої орієнтації у професійних ситуаціях і вибору тих засобів спілкування, які є для їх розв’язання найбільш ефективними. Однак особливості формування комунікативної культури менеджерів освітніх організацій досліджені недостатньо, що утруднює ефективність управлінської діяльності в освітній сфері. Під час вивчення сучасних джерел наукової літератури, які представляють сутність і зміст комунікативної культури у складі загальної культури особистості, виявлено, що культура (в широкому розумінні цього поняття) має потужний уплив і на розвиток нових технологій, і на кваліфікацію працівників, і на ефективність менеджменту, і на розвиток ринку послуг тощо, зокрема, освітніх. Нові послуги у сфері освіти розвиваються передусім на основі новітніх технологій, використовують високоосвічених і творчих фахівців – людей високої культури. Звідси зрозуміло, що середовище для формування комунікативної культури керівника – це середовище якісної освіти, постійний саморозвиток і самовдосконалення. Кожний керівник у певній мірі повинен бути і психологом, тому що правильний стиль управління, сприятлива обстановка на роботі, культура управлінської праці сприяють підвищенню якості та результативності праці, упливають на результати діяльності колективу. Поведінка керівника, його вміння управляти підлеглими, здорова психологічна атмосфера в колективі сприяють розвитку творчої ініціативи працівників і в підсумку дають не менший виробничий ефект, ніж механізація й автоматизація праці. Повсякденна практика вчить, що керівники, які зуміли досягти здорових стосунків у колективі, які налагодили міцний контакт і взаємини між працівниками, досягають кращих результатів у роботі..Особисті якості керівника 1. Витримка. Керівник повинен насамперед уміти стримувати прояв свого настрою, ніколи не втрачати самовладання. Сильна, оптимістично налаштована людина й в оточуючих уселяє спокій і впевненість в успіху справи, заражає ентузіазмом. Неспокійний, нервозний керівник даремно смикає й нервує себе та підлеглих, часто псує їм настрій із самого початку робочого дня, і тим більше, чим складніша обстановка. Невитриманість одного тільки керівника завдає неприємності багатьом працівникам. 2. Увічливість. Керівник, який ніколи не допускає брутальність із підлеглими, домагається в роботі з ними кращих результатів. Запальністю, брутальністю, криком важко довести свою правоту, скоріше можна налаштувати співрозмовника проти себе. Незмінна ж увічливість позитивно діє на найбільш нервового та дратівливого працівника. 3. Тактовність. Діяльність керівника як організатора неможлива без тактовного ставлення до працівників. Розпікаючи людину, треба не принижувати її, а залишати їй віру у свої сили. Ніколи не слід критикувати заради самої критики.
